Кульчицький Іван Омелянович

Дата народження: 11.01.1987
Дата смерті: 23.10.2024
Служив: 1-ша окрема танкова Сіверська бригада

Іван Кульчицький народився 11 січня 1987 року в Бориславі, де прожив значну частину свого життя. Навчався у школі №1. У 2001–2005 роках навчався у Дрогобицькому нафтопереробному технікумі, де здобув кваліфікацію техніка-нафтовика. Далі вступив до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу (навчався до 2009 року) та здобув фах гірничого інженера.

Після навчання Іван працював на нафтопереробному заводі. У 2008 році він познайомився з майбутньою дружиною Галиною, а 5 листопада 2011 року пара одружилася. З 2013 по 2018 рік Іван працював продавцем-консультантом у супермаркеті в місті Трускавець. Згодом поїхав працювати за спеціальністю у Сербію, де був помічником бурильника. У 2020 році сім’я переїхала жити в Черкаси, там Іван влаштувався на меблеве підприємство. 13 листопада 2020 року в подружжя народився довгоочікуваний син Артем.

Незабаром після народження сина чоловік поїхав працювати в Чехію. Проте 24 лютого 2022 року, щойно почалося повномасштабне вторгнення, Іван повернувся в Україну, де в цей час доглядав за хворою бабусею.

Рідні згадують Івана як дуже світлу людину. Він мав доброзичливий характер, був веселим за вдачею і завжди, за першим же проханням, приходив на допомогу родичам та друзям. У цивільному житті був справжнім фанатом автомобілів і міг годинами вести розмови на цю тему. Але понад усе любив свою родину.

10 травня 2024 року Іван був мобілізований у Бориславі. Потрапив на навчання в смт Гончарівське Чернігівської області, де отримав кваліфікацію стрільця-кулеметника. Згодом був направлений до 1-ї окремої танкової Сіверської бригади (в/ч А1815). Солдат, виконував обов’язки помічника кулеметника та мав позивний «Куля». Перебував на бойових позиціях Донецької області поблизу Вугледара.

20 жовтня 2024 року Іван вийшов на своє останнє бойове завдання поблизу населеного пункту Богоявленка Волноваського району Донецької області. З 23 жовтня 2024 року Захисник офіційно вважався зниклим безвісти. Родина жила надією більше року, та, на жаль, дива не сталося. 4 лютого 2026 року було виявлено співпадіння ДНК, і експертиза підтвердила найстрашніше: Герой загинув внаслідок численних осколкових поранень.

Без батька залишився 5-річний син Артем, без чоловіка — дружина Галина. У невимовному горі також залишилися тато, бабуся, старша сестра та двоє племінників.

Чин похорону відбувся 16 лютого 2026 року. Поховали воїна на Черкащині, у селі Білоусівка Золотоніського району, де родина проживала останні роки.

Присвоєно звання «Почесний громадянин Бориславської міської територіальної громади» (посмертно) рішенням Бориславської міської ради від 20.05.2026.

Розпорядженням міського голови Бориславської міської територіальної громади №273-р від 20 травня 2026 року воїн був нагороджений медаллю “Хрест патріота” (посмертно) за самовіддане служіння українському народові, мужність та відвагу при виконанні військового обов’язку.

Меморіальну таблицю Захиснику встановлено на Алеї пам’яті Героїв у Сквері Героїв Небесної Сотні міста Борислава, де увічнено імена всіх Героїв Бориславської громади.

Вічна слава Герою!