Гулик Артур Ярославович
Дата народження: 17.07.1983
Дата смерті: 26.06.2014
Служив: Батальйон окремого призначення НГУ ім. Сергія Кульчицького
Позивний: Пітбуль
Він був людиною, яка відчайдушно боролася за свободу українського народу під час Революції Гідності на Майдані, а згодом продовжив цю боротьбу вже на фронті…
Артур Гулик народився 17 липня в Бориславі, закінчив тут 9 класів загальноосвітньої школи №5. Потім навчався в Підбузькому профтехучилищі та став спеціалістом як маляр, штукатур та плиточник. Артур втратив батька в 1989 році, а у 2005-му з життя пішла й матір. Не дивлячись на труднощі, він був небайдужим до долі інших.
Артур був активним учасником Революції Гідності, де вступив до добровільного формування Самооборони Майдану в складі 5-ї, а потім 2-ї сотні. Отримав поранення під час останніх лютневих протистоянь, коли заряд дробу та осколків пошкодили йому лице. Він відмовився від лікування в Польщі, коли дізнався про початок російсько-української війни. Артур відразу ж пішов добровольцем на фронт в складі сформованого з учасників Революції резервного батальйону. Він був кулеметником в батальйоні оперативного призначення НГУ ім. Сергія Кульчицького. Захисник воював на сході України в Слов’янську, де з червня 2014 року виконував завдання на блокпості. Побратими його знали за позивним “Пітбуль”, він запам’ятався як вмілий розвідник, відважний і самовідданий боєць та надійний друг.
Герой трагічно загинув в бою в с. Мирне Донецької області. 26 червня 2014, в період оголошеного “перемир’я”, російські терористи здійснили масований — із застосуванням танків та мінометів — штурм блокпоста №1, що був розташований на північно-західній околиці Слов’янська в районі водойми Рибгоспу поблизу селища Мирне. Бойовики почали обстріл з боку дамби і дороги, після чого пішли на штурм. У перші хвилини бою було підбито два БТРи десантників 95-ї аеромобільної бригади. В підбитому БТР-80 загинув солдат Ігор Ващук. Нацгвардійці Артур Гулик з товаришем Олександром намагались врятувати десантника, але він вже помер. Коли відходили від БТРа, поряд влучив снаряд. Артуру перебило судину під ключицею, побратими надали йому першу допомогу, але він втратив свідомість і помер у бліндажі за кілька годин.
В останню путь 30-річного Героя проводжали тисячі людей, знайомих і незнайомих, – спочатку на столичному Майдані Незалежності, а потім у рідному Бориславі, де на вшанування його пам’яті була оголошена триденна жалоба.
29 червня 2014 року на під’їзді до Борислава Героя зустрічали місцеві автомайданівці та всі небайдужі мешканці. По дорозі до його домівки бориславці з вигуками «Слава Україні» та «Герої не вмирають» всипали дорогу пелюстками квітів. Ховали полеглого за волю України усім містом. Траурна процесія налічувала декілька тисяч краян, тільки бійців Національної гвардії приїхало 23 автобуси.
30 червня 2014 року Героя поховали на кладовищі в Трускавці поряд з могилою матері.
Посмертно Артур Гулик нагороджений орденом “За мужність” III ступеня; медаллю “За визволення Слов’янська”.
Розпорядженням міського голови Бориславської міської територіальної громади №329-р від 21 серпня 2024 року воїн був нагороджений медаллю “Хрест патріота України” (посмертно) за самовіддане служіння українському народові, мужність та відвагу при виконанні військового обов’язку.
30 жовтня 2014 року рішенням Бориславської міської ради Захиснику надано звання “Почесний громадянин міста Борислава” (посмертно).
29 січня 2015 у Бориславі на фасаді будівлі ЗЗСО №5 встановлено пам’ятну дошку загиблому Артуру Гулику, який вчився у цій школі.
На місці 1-го блокпоста біля с. Мирне відкрито меморіальний знак на честь загиблих під час бою 26 червня 2014 року.
Меморіальну таблицю Захиснику встановлено на Алеї пам’яті Героїв у Сквері Героїв Небесної Сотні міста Борислава, де увічнено імена всіх Героїв Бориславської громади.
Вічна слава Герою!
Запалені свічки пам'яті
Коментарів поки немає. Станьте першим, хто запалить свічку пам’яті.
Запали свічку
Залиш слова пам'яті про Героя
