Шифурко Іван Антонович

Дата народження: 10.07.1972

Дата смерті: 13.05.2026

Служив: 44-та окрема артилерійська бригада Збройних Сил України

Іван Шифурко народився 10 липня 1972 року у місті Бориславі. Навчався у сьомій школі. Вищу освіту здобув у Львівському національному університеті імені Івана Франка, закінчивши фізичний факультет. Свій професійний шлях у цивільному житті пов’язав з освітою та наукою — працював викладачем інформатики у Львівському медичному інституті. Він проживав у Бориславі, а також у селі Ясениця-Сільна, де мешкали його батьки.

Військовий шлях Івана Шифурка розпочався ще у 2014 році, коли він одним із перших став на захист територіальної цілісності України. Брав участь у бойових діях у зоні проведення АТО. Службу проходив у батальйоні спеціального призначення «Донбас» Національної гвардії України. Згодом продовжив боронити державу в лавах 44-ї окремої артилерійської бригади ЗСУ. У 2016 році отримав інвалідність та був звільнений з військової служби.

Військовий шлях Захисника розпочався ще у 2014 році, коли він став на захист територіальної цілісності України. Брав безпосередню участь у важких бойових діях у зоні проведення АТО. Спершу проходив службу в батальйоні спеціального призначення «Донбас» Національної гвардії України, а згодом продовжив боронити державу в лавах 44-ї окремої артилерійської бригади Збройних Сил України. У 2016 році отримав інвалідність та був звільнений з військової служби.

Життя ветерана АТО обірвалося 13 травня 2026 року. Іван Антонович помер у лікарні міста Дрогобича. У глибокій скорботі залишилися найрідніші люди: дружина, син та рідний брат.

14 травня 2026 року Бориславська громада попрощалася із Захисником України Іваном Антоновичем Шифурком. Чин похорону розпочався у Богослужбовій каплиці при парафії Зіслання Святого Духа в Бориславі. Опісля траурний кортеж проїхав вулицями Борислава до села Ясениця-Сільна, де у храмі Різдва Пресвятої Богородиці відбулася панахида за упокій душі померлого. Поховали Івана Шифурка на кладовищі в селі Ясениця-Сільна з усіма належними військовими почестями. На знак глибокої вдячності від усього українського народу дружині Героя передали Державний Прапор України.

Присвоєно звання «Почесний громадянин Бориславської міської територіальної громади» (посмертно) рішенням Бориславської міської ради від 20.05.2026.

Вічна слава Герою!